Навіть не знаю, з чого почати. Може й не треба правильно починати.
Я хотіла б назвати цю манхву «улюбленою», але це слово не зовсім точне. Бо улюблене для мене — це не «найкраще серед інших», а те, що залишиться в голові й серці, те, до чого ти повертатимешся. І ця робота якраз із тих.
Я ще не переварила все, що вона в собі має. Але знаю: я перечитуватиму її ще і ще. Бо тут настільки багато шарів, що одного разу замало. Як описати свої відчуття після прочитання? Точно не стандартними словами «радість», «сум» чи «гнів» — у мене всередині це зовсім не так. Для мене це кольори. Білий фон, на якому накладається безліч відтінків блакитного — від густого, щільного до прозорого, ледь видимого. Помаранчеві спалахи, яскраво-жовті шматки, які то горять, то гаснуть.
Я дивлюся на цю роботу й не можу описати її словами «історія» чи «сюжет». Для мене вона радше як конструкція.
Відчуття не круглі, не прямі. Вони як нерівні краї аркуша.
Про малюнок я можу сказати тільки так: він чудовий, але я про нього так то не задумувалася, бо тут для мене він був як частина механізму.
І ще трохи про це.
Читаючи коментарі до останнього розділу, я зрозуміла, що мої відчуття від цієї історії не зовсім збігаються з тим, що пишуть інші. У когось більше нейтрально, у когось зовсім інші акценти. А в мене — зовсім інакше. Бо ця робота для мене дала трохи інші відчуття також, ймовірно, вона також дасть вам щось інше.

Вона настільки мені «в смак», що я навіть застрягаю в тупику, як пояснити. Тому просто скажу: будь ласка, читайте. Навіть якщо ваші думки й не співпадуть із моїми, навіть якщо ви відчуєте щось інше — цей твір все одно вартий уваги.
Для мене він — точно з тих, які залишаться, які я згадуватиму. У такому контексті я можу сказати: так, це мій улюблений твір.
Я неймовірно вдячна перекладачам. Ви — чудові. Сподіваюся, ви усвідомлюєте, яку величезну роботу зробили. Завдяки вам я познайомилася з цим твором, і він став частиною мого внутрішнього простору.
Я не буду оцінювати якість перекладу, бо не бачила оригіналу. Але скажу: мені він дуже сподобався, мені було природно читати, і я справді ціную вашу стилістику та підхід.
Я навіть не знаю, як правильно виразити цю вдячність. Переклад — це дуже за*бісто складна штука, і ви все одно змогли донести до мене цей світ. Для мене ви неймовірні люди, які зробили суперважливу справу.
Я хочу побажати вам усього світлого. Щоб ви завжди знали, чого хочете, мали багато справ, які вам близькі. Щоб життя приносило вам те ж різнобарв’я, яке ви подарували мені.
Я також пишу це сюди як позначку для себе: я обов’язково повернуся з іншим коментарем. Але вже не одразу, а коли перечитаю й мине якийсь час. Це буде інший рівень сприйняття, і я хочу його зафіксувати.

Ненавиджу сумні історії. Після першого розділу я відчували ніби мене розчавили. У голові, що зазвичай повна шуму від думок, було нудотно тихо. Я зрозумів, що я вже в історії і тут тільки шлях до кінця. Проте не думайте, що тут тотальна безнадія. Не знаю, ця історія якраз розчулює добром у ній (у гг у першу чергу), у людяності навіть в умовах, коли все змерзає і покрито снігом. Мо'це навіть метафора чи образ... у будь якому випадку, я чудово зволожив очі і, не знаю, я дуже емоційно це пишу.
Дуже гарна і щемка була подорож. Красно дякую за можливістю ознайомитись з історією.PS Ще дякую Тупо Геніально за відгук, що змотивував все ж прочитати! Як я писали вище, я не люблю сумні історії, особливо якщо це постапокаліпсис. Проте справді не шкодую, що прочитав👍