Через складне сімейне минуле Джіу вступає до університету пізніше за більшість своїх однолітків. Тиха й стримана, вона тримається осторонь студентського життя, завжди відчуваючи, що ніби на крок не встигає за всіма іншими.

Є одна людина, яку вона не може не помічати, Уйон, хлопець, що, здається, сяє, куди б не пішов. Він завжди в центрі будь-якої компанії, легко сміється й без зусиль притягує до себе людей. Порівняно з ним Джіу почувається невидимою, тому ховає свої почуття, плекаючи тиху закоханість, яка, як їй здається, ніколи до нього не дійде. Для Джіу Уйон виглядає бездоганним - людиною, якої ніколи не торкалися труднощі чи біль.

Та одного дощового дня ця ілюзія руйнується. Джіу випадково бачить Уйона, що стоїть сам під зливою, і сльози змішуються з дощем, коли він плаче з пронизливою, болісною красою. У ту мить Джіу розуміє: навіть найяскравіші люди носять у собі невидимі шрами.

І, можливо, її тиха присутність зможе стати для нього місцем розради.