Я трансмігрувала.

І стала другорядною персонажкою — Провідницею, яка помирає, не витримавши сили головного героя‑трансцендента S‑класу.

За сюжетом, головний герой, травмований моєю смертю, згодом долає втрату після зустрічі з героїнею.

Заради його розвитку й романтичної лінії я мала б покірно стати жертвою, але…

"...Ти справді думаєш, що я просто так візьму й тихенько помру?"

Ба більше, моя смерть стає ще й причиною, чому місцевий лиходій усією душею зненавидів головного героя.

Чому? Бо я — його старша сестра. Чорт забирай.

«Як голова сім’ї, я не можу отак просто померти й залишити свого хитрого та такого любого молодшого брата.»

Отож я вирішила:

- у цій історії не обов'язково має бути травма(ця історія не обов’язково має бути трагічною);

- спершу мені треба вижити. І так — я почала шукати спосіб запобігти своїй смерті.

"Я вмію зберігати таємниці. Бажаєте перевірити, наскільки слухняним я можу бути, панно?"

"Тільки тому, що це ви, панно, а не хтось інший."

"Мені не потрібна інша Провідниця, окрім вас. Я хочу бути вірним тільки вам."

І от посеред цього всього головного болю — ще одна проблема.

"Кадетко Ортіс, ви часом не приховуєте свого рангу?"

S-клас.

Навіть мій ранг тепер якийсь підозрілий.