"Чи посміла б я збрехати богові?"

"Ти роками удавала вірну й непорочну служницю своєї богині. Навіть тоді, коли пестила в собі хтиві думки про її брата."

"..."

"Та невже брехня для мене — така вже велика річ?"

Дафна, дочка річкового бога Пенея, служниця непорочної богині Артеміди, насмілилася плекати заборонене кохання до бога сонця — Феба Аполлона. Бідолашна німфа, що не могла приховати своїх почуттів попри обітницю чистоти, і прекрасний бог, який грався нею — то мінливими ласками, то байдужістю.

"Як стріла Феба пройняла серце чудовиська, так і твоя пройме його."

Але початком неочікуваного кохання стала маленька стріла, випущена хлопчиком-богом.

"Як він знищив чудовисько, так і ти зможеш знищити його серце."

До Феба полетіла золота стріла, що породжує безмежну любов, а до Дафни – свинцева, що дарує гірку ненависть.

І того ж дня все перевернулося догори дриґом.