Я перенеслась у фантастичний роман, де головний герой, намагаючись врятувати світ, втрачає своїх товаришів одного за одним, що зрештою призводить до руйнування. Моя роль – зловісна принцеса з надмірно наївним розумом. Я одержима головним героєм, провокую бійки і врешті гину під час атаки демонів, через що репутація лицарського ордену, до якого він належить, занепадає... «О, це навіть не лицарський орден, а зграя ледарів!» Я оглянула розпатланих лицарів з ошелешеним виразом обличчя.

— Слухайте, ви маєте належний контракт? Як щодо оплати за понаднормові? Чи є компенсації у випадку нещасних випадків? А медична підтримка для психічного стресу та фізичних травм?
— Чому ви раптом про це питаєте, Ваша Високосте? — недовірливо запитав мене головний герой.

Ну, я колись одержимо переслідувала його, тож розумію його обережність.
— Ви повинні називати мене «Адміністратор», а не «Ваша Високосте».
— Ні, це...
— Кашія Астрід, з сьогоднішнього дня ви призначені адміністративним офіцером постачання лицарів Ордену Блакитного Сяйва, — солодко усміхнулась я спантеличеному головному герою. — До речі, будьте певні, я більше не буду вас переслідувати.

Його зовнішність? Одержимість? Солодко-гіркий роман? Який в цьому сенс, коли світ на межі знищення!
— Якщо ви продовжуватимете в тому ж дусі, я можу випадково відправити листа зі скаргою імператору щодо цього питання, — граючи роль лиходійки, я навіть дала йому ляпаса в кабінеті командувача. — Гей, ви хочете, щоб ми ще й ваші шкарпетки прали? Ви руки втратили? Га? — Я навіть виступила проти абсурдної військової культури.
— Не засмучуйтесь, це не ваша провина, — втішала я психічно виснажених майбутніх рятівників.
— Слава адміністративному офіцеру постачання!
— Ви наша рятівниця!
— Хай живе Кашія!

...Чому наші лицарі перетворилися на мій фан-клуб? І до того ж...
— Адміністратор ніколи нас не покине. Ви розумієте? — Чому навіть холоднокровний головний герой втратив самовладання?!