Іхьонове життя того дня нічим не відрізнялося від звичного —
аж поки не з’явився Ку Синхьок. Той самий, із яким вони розійшлися дев’ять років тому.

— Ми що, вже й таким торгуємо?
Не знав, що ви навіть чоловіків за гроші підставляєте.

Синхьок, який постав перед ним як власник клубу «Нексус», де працював Іхьон,
ледь зустрівшись із ним, одразу ж кинув отруйні слова.
Він дивився так, ніби перед ним щось бридке — з відвертою, неприхованою відразою.

— Але чого ти дивишся на людей такими очима? Аж ріже.
Я ж даю шанс старому знайомому.

Наче підтверджуючи, що біда рідко приходить одна,
після цієї зустрічі життя Іхьона стрімко покотилося під укіс.
І їхній зв’язок, який, здавалося б, давно мав обірватися,
усе одно тягнувся далі — тонкою, але міцною ниткою.

— Якщо тобі потрібні гроші — скажи прямо.
Настільки приперло, що вже й за побиття людей берешся?

Чи тоді ти теж дивився на мене так само — з відразою?
Яким був твій погляд… яке в тебе було обличчя?..

Минуле, що ніяк не відпускало, міцно тримало Іхьона.

— …Давно не бачились, Ку Синхьок.