«Помстися господареві маєтку!»
Відплата за батькову долю привела Альберта слугою у дім, оповитому зловісними чутками: ніби господар цього похмурого маєтку має обличчя, спотвореним тяжкою карою — наслідком кровозмісного прагнення зберегти чистоту роду. Подейкують, що й лики тих, хто довго служить йому, починають моторошно віддзеркалювати самого господаря.
Однієї ночі, під гуркіт грому й блискавиці, Альберт потайки пробирається до спальні господаря. Його серце починає шалено калатати, зустрівши очима господаря і — мов підкорений невидимою силою — цілує його.
«Чому мене так вабить до тебе? Немов це і є… доля.»
Завантаження списку розділів, будь ласка зачекайте...
Відвідувачі, які знаходяться у групі Гості, не можуть залишати коментарі до цієї публікації.
