Мене засудили до страти. Того дня я справді померла, зберігши в пам'яті лише тихий, глузливий голос:
«Шкода дозволяти тобі померти як простій лиходійці. Як щодо того, щоб я дав тобі ще один шанс?»

Ні... Я була впевнена, що це кінець. Але, мабуть, усе перевернулося через слова мого найлютішого ворога, який з'явився перед самою моєю смертю.

«Ґарене... клятий покидьку!» — це було останнє, про що я подумала.

А потім я розплющила очі й опинилася на десять років у минулому. І до того ж — в іншому світі.

Якщо вже доля подарувала мені другий шанс, я не збиралася його марнувати. Цього разу не повторю помилок минулого.
Щоб реалізувати свій план, я зв'язалася зі своїм запеклим ворогом і почала використовувати його гаманець на повну.
Я скуповувала все, що траплялося на очі:

— Загорніть усе. І організуйте доставку з цієї полиці й аж до он тієї, — холодно кинула я розгубленому продавцю, поки мій «спонсор» лише мовчки спостерігав.
— А от онуки моїх друзів постійно кличуть їх на прогулянки й шопінг… — зауважив він із тінню усмішки.
— Вони лише прикидаються милими, бо їм потрібен дідусів гаманець, — відрізала я, залишаючи його без аргументів.

Змінилося все. Навіть наші колись зруйновані сімейні стосунки вдалося повністю відновити.
Нарешті змогла підійти до чоловіка, якого колись цуралася:
«Батьку, мене запросили на банкет. Ти не міг би стати моїм супутником?».
Пам'ятаю його шокований, невпевнений погляд і тихе: «...Звісно. Але... ти справді не проти, щоб це був я?».
Я була тільки за. Щоправда, спершу йому варто було б щось зробити зі своїм похмурим виглядом.

Ба більше, я нарешті знову наважилася мріяти про кохання, від якого колись відмовилася.
Коли чоловік, від самого лише його погляду моє серце завжди билося швидше, ніяково запитав:
«Панно Розеліно, чи поставлю я вас у незручне становище, якщо скажу, що ви мені подобаєтеся?»,
я лише впевнено посміхнулася у відповідь:
«Тоді... може, спробуємо зустрічатися бодай пів року?».
Його приголомшене «...Що?» було найкращою нагородою.

Нове майбутнє ставало саме таким, про яке я завжди мріяла. Ідеальним.
Та одного дня пролунали слова, які зруйнували цю ілюзію спокою:
— Роз... у тебе ж є Безодня.

Виявилося, що навіть я, яка все життя вважала себе бездарною, насправді мала особливу силу. І ця сила...