Одного дня раптом перед нею з’явився її колишній наречений — Едельред.
Колись він був сопливим юним аристократом, а тепер — став вродливим, хоч і пошарпаним з вигляду чоловіком.
— …Наречений? Що ти мелеш? Заручини розірвані вже як шість років.
— Про що ти, панночко? Коли це ми розривали заручини?
У руці колишнього нареченого, який навіть не знав, що заручини скасовано, лежав лист із наказом убити його.
Проблема полягала в тому, що відправником листа був герцог Едґар — людина, яка незабаром мала стати чоловіком Валентайн.
А ще більша біда була в тому, що цей лискучий колишній наречений зовсім не збирався відмовлятися від неї…
...
— А як щодо такого питання? Того дня, після таємного весільного обряду… ви хіба офіційно уклали шлюб перед свідками?
У Валентайн запаморочилось у голові. Але вона чудово розуміла, навіщо він зачепив цю тему.
Стиснувши зуби, вона ляснула його по щоці, та Едельред лише прошепотів з насмішкою:
— Он як, не виконали ви нічого.
Його некеровані, сповнені дивного хвилювання й жару чорні, мов ніч, очі стискали її подих.
— …Обери мене. Я зроблю тебе імператрицею всього континенту.