Дочитав нарешті цю мангу, вірніше 100 главу «Гармонія» (манга ще онгоінг) і немає потрібних слів, щоб передати всі емоції та плюси цього (м'яко сказати) дуже неабиякого і по своєму неймовірного твору, бо треба лише читати і перейматися (якщо звичайно ж зайде).Тут класно було все:

-Різні в багатьох відношеннях і багато колоритних персонажів з досить вдалим опрацюванням різних деталей (авторка взяла і створила персонажів з характером під стать цих самих самоцвітів + в аніме не помітив, адже Борт і Алмаз були своєрідним інь-янь), починаючи від зовнішнього вигляду, до характеру, розкриття, розвитку та деградації. Рутіл і Фосф в останньому моменті найбільше напевно запам'яталися, як і Алмаз=/ Яка розкрившись і ставши співачкою-ідолом, показала своє гнилий нутро.

–Незвичайний головний герой, як Фосфофіліт.
Яка за свою силу та (скажімо так) свій шлях платила величезну ціну. На даний момент велика рідкість. З подібного тільки Розетту Крістофер можу згадати з «Chrono Crusade». Тільки Розетта від А до Я була позитивним героєм, а Фосф стала антигероєм з часом + божевільною «справжньою людиною» і маріонеткою в руках Ехмеї (сама суть його плану «том 11,розділ 88»).
Ще тут хочу окремо виділити Адаманта (його ім'я «том 9, розділ 65, сторінка 23»). Він відрізняється від того, що був в аніме, тут він набагато суворіший, грубіший у своїй суті і навіть викликав саспенс моментами, але також вселяв своєю інтелігентністю, мудрістю, колоритом і т.д., а вже скільки мемов породив... Вони обидва топові персонажі, як не крути. Хоча є ще яскраві, як Борт наприклад («вона багатогранна особистість, а ви не помітили?») яка неодноразово дивувала обходячи штампи, та й незрозумілий лідер Лунян Ехмея (теж напевно топовий персонаж) серйозний організатор, маніпулятор і стратег вийшов. Тим не менш багато персонажів запам'яталися, але починати писати про них не буду, так тексту вийде як його пішло на половину відгуку.

-Якісна фантастика на серйозних щах, а не фразеологія.
Тут дуже складно зараз щось окремо виділити (з абзацу буде лише один момент по расах) так як дуже багато, але чого тільки варте опрацювання персонажів на тлі кристалів і самого світу. Також варто зазначити, що через цей твор деякі/багато зацікавилися деякими науковими темами, які йшли пліч-о-пліч з цим твором. А скільки вже було в ході оповідання висунуто неабияких теорій, ідей, міркувань тощо… тобто багато хто спілкувався часто суворо на теми, серйозно і без дурнів.
Простий короткий приклад опрацювання рас у цьому непересічному творі, на чому вони так би мовити: ґрунтувалися (бачив хтось писав, от і помітив):

Прода.

1) Для кісток потрібен вітамін D (і кальцій). Так от, цей вітамін є в Сонці, чому кристали мають таку від нього залежність. Також є думка, коли Борт втратила частину волосся, вона почала більше ставитися до битв, тому що на неї менше почало потрапляти сонячних променів.

2) Для духу потрібні любов, краса, виду та запах їжі, танці, співи, гарний одяг, кіно, театр і навіть війна… тому вони, а потім багато кристалів, які у них побули – почали так поводитися. Зрозуміло, що мова тут була про Луняни.

3) Для підтримки та зростання всього людського тіла, починаючи з органів закінчуючи шкірою – потрібно багато вітамінів, мінералів та іншого. Це мова про морські створіння, равлики/слимаки. До речі, в історії вони напевно - найбільш постраждала сторона... їх ще луняни і в рабство звернули, зробивши просто якоюсь худобою на забій. Правда Ехмея говорив, щось на свій захист, що якась їхня цариця - сама їх віддала в таке положення, тому що вони почали вимирати=/

- Глибокий та місцями неймовірно гострий сюжет що пожирає на повну та може повернути у будь-якому напрямку, не важливо битви тут були, розмови, починання чи подорож. Це вкотре доводить, що за бажання та таланту можна і на наш час робити щось подібне. І... добре про це написали під мангою:
“Ічікава – геній, change my mind.
Вона створила расу, у якої пам'ять зберігається по всьому тілу відразу, а не в голові, ногах, руках і т.д., і завдяки цьому при втраті частин тіла втрачається частина спогадів, але яка саме невідомо. Тож Ічікава має право сама вирішувати, що вдосконалений самоцвіт (Фосфофіліт) пам'ятатиме, а що ні.
Геній побудови сюжету, я вважаю.
*Аплодую стоячи»


- Найкраще занурення у мангах на мою пам'ять у принципі. Воно таке, що часом пожирало і не відпускало, незважаючи на те, що був уже сильно втомлений і хилило в сон.

- Гарна динаміка, немає зайвої/непотрібної затягнутості + атмосфера теж на рівні і часом пробиває через екран.

- Якісні Тарантинівські діалоги та інша текстова складова, яка легко читається. Зрозуміло, що цитат, тонких моментів, символізму та інших хороших випадів більш ніж.
Трохи цитат:
1. Якщо не забути, ні зникнути, залишається тільки йти вперед.
2. "Рука об руку з силою йде і самотність"
3. «Чиста і чесна правда може все зіпсувати і привести до зовсім несподіваних результатів. Тому треба бути спокійною та розсудливою.»
4.«У певній дозі розум – це страшна отрута.»
5. «Жага помсти – це найлюдяніше з почуттів.»
6. «Повне та остаточне примирення є диво. Прийти до нього самотужки неможливо. Якось воно прийде саме. Щоб не заплутатися і не пропустити його, надайте йти своєю чергою – сумуйте, коли сумується, і забувайте, коли забувається» - мудрість від Адаманта, хоч парадоксальна і по-своєму тривіальна, але.
7. «Якщо чекаєш чогось і сподіваєшся, то просто здайся».

Прода.

- Енциклопедія у«11 томі,розділі 88.5»
Тут без слів, тому що в інших творах сюжетні чорні дірки та дірки в лорі нема чим прикрити. Тут авторка навіть дрібниці виділила, на які ніхто навіть і уваги не звернув би. Якщо правильно пам'ятаю, вона начебто дизайнер.

- Точкові та із змістом назви розділів.

- Дуже якісна та глибока мальовка яка згодом тільки й набиратиме у всіх сенсах (зацініть її рівень у «томі 12, розділ 92, сторінка 6» i «том 12, розділ 97, сторінка 10»).
Чого варті архітектура тих же Лунян у стилі хай-тек, промальовування трави в якій можна потонути, води, підводного світу, нічна мальовка (тут згадав мангу «Tsukihime»),гра з тінями і т.д. Ну і на диво, в цьому творі був і фансервіс від художниці (це мені декого нагадало) =/
Також автором пристойно було показано тонких моментів, ігор образами, символізму і т.д.

- Незвичайний та цікавий сеттинг про безсмертних істот (яких спіткала патова ситуація) з цікавою тематикою + це все розкривається та розвивається, а не кидається на півдорозі.
Також у цьому сеттигу все дуже ґрунтується на Східній культурі, філософії, фольклорі та релігії (не тільки Східній).Той самий Адамант неодноразово при молитві приймає образ Будди, а дехто так прагне Нірвану, якщо правильно розумію… Даний твір відмінно показує, як ми досі у цих моментах відрізняється від японців і китайців, і як вони ставляться до таких речей .

- Твір не драма заради драми, а справжнісінька трагедія без дурнів.

- Крім неабиякого драматизму у творі, вистачає і вдалого гумору (крім милих моментів... дивно, але це не б'є по антуражу твору, все виглядає дуже органічно/автентично),який у японців не часто зустрічається.

- Також контекст не позбавлений і психологічного аспекту (стан Кіновар того прикладу чи що сталося з Рутілом, коли забрали її іграшку Падпараджу).
Чого тільки стоять метаморфози у Фосф, які показували через сплав платини і золота її психологічного стану, то сльози текли, то голова вибухала, дах зносило (Голову в неї і правда знесе=/ тому вийде цікавий симбіоз (?) У неї з Ляпіс-Лазур. У останньої голова занадто світла була, що навіть у Фос після посвітлішала) або просто вона розтікалася і лізла по підлозі... Жесть звичайно. І відразу починаєш ще більше цінувати цей твір, тому що в інших персонажів, щоб з ними не робили - їм побіч, тут же бачимо як кристали розлітаються в брязкіт і т.д.


- Гарні переходи різного плану.
Хоча,перехід оповідання із Землі на Місяць і всі наступні дії там, ось це трохи викликало дисонанс, як не вірив на перший час у все, що відбувається. Правда подали все це добре і з інтригою, так як постійно чекав каверзи на кожному кроці (не дарма). Також це було виправдано з метою сюжету, було знову ж таки широке розкриття лора (та крапки над «i» розставили у багатьох питаннях), персонажів, розвиток різного плану та деградація (повторююсь).

Прода.

-Неабиякий сценарій і постановка багато чого (битв, наприклад, які часто не зрозуміло чим закінчаться.).До речі, не знаю куди прилаштувати, але як тут креативно був зроблений День Бабака, що аж заграв новими фарбами.

-Величезна купа тем, оскільки історія складна і багатогранна, прописана так, щоб практично у всьому були відносності («самоцвіти не схожі на людей. Однак гнилі у них порівно. Кожен вчинок можна пояснити, не кожен можна виправдати») Ну і звичайно ж чудова подача цього всього…
Деякі теми, які хотілося б відзначити:

1. «Важко з ними і без них». Цей момент запам'ятався ще з часів перегляду аніме. Коли Алмаз та Борт перестали працювати спільно в команді. Загалом тут зрозуміло це почуття Алмаз, тому що люди часом бувають нам опорою або навіть гіперопікою, але в той же час не дають нам розвиватися і йти вперед. Без них звичайно ж буде боляче і важко, крім самотності, проте без цього ніяк… бо «Щоб дерево виросло сильним, йому потрібний біль».

2. Кіновар «Занадто багато думала, чому нічого не робила». Це так, заради лулзів, просто дещо нагадав цей момент.

3. Зміни - це складно і боляче, багато хто виходить із зони комфорту... а також не хочуть розуміти, що так як було раніше - вже не буде=/ і це практично всіх відносяться=/ Інша сторона, хто хоче змін - не завжди розуміють тих, хто цього не хоче та вирішують за них. У цьому творі добре показали дві сторони. Про другий Каїрнгорм розповіла Фосф у вигляді закидів та засудження її дій із самого початку, у «томі 10, розділ 72, сторінка 11».

4. Привид та Каїрнгорм. Проблема застосування двох особистостей в одному тілі. Коли це розкрилося, причина прихильності до Фосфа і який конфлікт був на цьому заснований... прифігів. Ціна свободи, навіть частина тебе може тягнути тебе назад, сковуючи… І те як Каїрнгорм зрештою надійшла і цього прагнула – відмінний показник. Хоча потім вона з власної волі потрапила під вплив іншого, тільки як виявилося – там все було взаємно.

5. Це не стеля, тим були ще теми, але виділю тут тільки ще одну. Життя безсмертних істот, яке згодом приїдається і перетворюється на звичайний кошмар та інші.

Прода.

З мінусів…
Виділити і нічого (зараз - це кінцівка яку затягнула авторка), крім мальовки спочатку і складності при впізнанні кристалів (які контрасти з аніме в цьому плані! Довелося трішки звикнути), хто ким є, тому що вони майже все на одне обличчя (Впізнаєш в основному по волоссю і поведінці - це по своєму плюсом, бо потрібно замислюватися, бути більш спостережливим у цій справі і тренувати пам'ять=/) і багато «імен» в чорно-білій мальовці.

Зав'язка та кінцівка окремо.

1.
Оповідання почалося з того, що Фосфофіліт захотіла знайти для Кіновар заняття через свою неповноцінність (який же в даному випадку у Кіновар був спектр емоцій з цього приводу. Той випадок коли розпачу приносять світло надії), оскільки на свій вік не могла знайти себе належне заняття. Ну і вона зовсім стала іграшкою в руках Ехмеї, що справило для трагічних в першу чергу для неї самої наслідків. І після прочитання думаєш, а що було б, якби вона не почала саме так діяти? Краще б займалася енциклопедією... Загалом ніколи не знаєш, як краще вчинити (не завжди, часом досвід, 5-та точка, логіка/раціональність підказує найявніший результат=/) - все інше знання гравця. Усі приймають рішення, а згодом усі пожинають плоди... хоч би якими вони були. Тим більше, ми бачили яка тут Фосф. Їй 300 років, а вона марна, чому з'явився комплекс неповноцінності і бажання зробити, хоч щось більш-менш важливе... і реальне. Можливо для когось і т.д. Не далі продовжуватиму писати банальні речі.

2. Передісторія.
Попередник Адаманта захотів начебто правити світом і не попередив людей про наближення великого метеорита і його знищили, що залишився лише ефемерний потік волі в льодах, що дрейфують. Самі люди не оговталися від його зради та були знищені наступним метеоритом.

Після удару шостого метеорита одночасно загинуло дуже багато людей і безліч душ відокремилося, не отримавши молитов. Ці душі скупчилися, перемішалися між собою і знову розділилися, ставши Лунянами.

(другий пункт і третій, про це краще розповідається в «томі 12, розділ 89»)

3.
А сам конфлікт про який розповідає нам твір побудований на тому, що людство розуміючи свій кінець створило практично безсмертну машину для молитов - Адаманта, щоб він молився і давав спокій в Нірвану всім Лунянам, що залишилися. Згодом Адамант волею випадку знайшов Пуповину з яких з'являлися/«народжувалися» самоцвіти, він до них прив'язався і в нього трапилася фатальний дефект/помилка, через що він перестав молитися і ця історія розтяглася на багато тисяч років у глухому положенні/патової ситуації. А правда була в тому, що молячись, він би дав спокій не тільки Лунянам, а й решті, тобто. кристалам та амірабіліс теж. Ось це й викликало у нього помилку, оскільки він не можу вбивати людей, якими по-своєму вважав тих же кристалів через помилки, про які говорив Ехмея.

Прода.

Якщо писати про Фосфофіліт, то вона потрапила на вудку та гру Ехмеї, який безліччю маніпуляцій (втрата ніг, рук, голови і т.д., все це було продумано їм) зробив з неї фактично «істинної/останньої людини», яку визнав навіть Адамант, тому що вона у всіх своїх пригодах отримала від усіх рас по якомусь елементі/частинці. Сама ж будучи «людиною», піддалася на споконвічні людські емоції, в даному випадку ненависть і помста (повернувшись з Місяця, вона раніше хотіла поговорити з усіма самоцвітами та Адамантом про всю картину в цілому, весь стан справ на ту хвилину, але її не вислухали , розбили і розтягли по всій суші, поки за 200+ про неї не забули і її по частинці зібрав Адамант). Загалом вона перебила всіх самоцвітів і як «людина» наказала/дозволила Адаманту самозруйнуватися, перед цим він віддав їй своє око (і наче подякував), який згодом забрав у неї Ехмея. Заради цього це й було задумано. Далі виявилося, що вона ще й отримала від Адаманта всю інформацію якої той володів, а його і всіх інших самоцвітів, що коли-небудь живуть, перетворили на Лунян (про неї з теплотою/інтересом (?) тільки двоє згадувало – це найадекватніша Евкайз і депресивна Кіновар. Іншим на неї як було начхати завжди, так нічого і не змінилося). У продовженні Фосфофіліт всю отриману інформацію засвоювала 10000 років («Ілідан десь тут») і в результаті стала Божеством, яка могла всіх Лунян зробити рабами, але все ж таки дарувала їм спокій... Нірвану. Але сама вона, тим самим залишилася одна на землі з льодом, що дрейфує… Ось що вона говорила розумним «камінням» (новий спосіб життя зароджувався на планеті), які можливо її відспівали:
«Я хотіла, щоби мене любили. Я так намагалася дізнатися про все, коли в мене все було. Але я ніколи не спробувала знайти те, щоб мені хотілося б насправді. І тепер я не можу цього отримати»

Наостанок, варто ще згадати флешбек у Фосф після всіх її перетворень в «томі 12, розділ 93, сторінки 13-15», коли вона побачила милу, вітряну молоду себе в такому далекому минулому і не змогла дізнатися ... Зворушливий і страшний момент + деякі її метаморфози під час розповіді нагадали щось із манги «Клеймор».

Ось і казочці кінець, трагічній, повчальній і ще багато якій. Що ж, авторка справді дуже багато зробила вкрай якісно і без прикрас у якомусь, далеко не одному сенсі. І все ж радий, що все закінчилося, нехай і черговою зацикленістю або вірніше циклічностю, але до цього напевно весь час йшли і на це все вказували. Ладно.

Хех, а такі були гарнюні самоцвіти... ну на перший погляд=/

https://youtu.be/C9MuI4gfyiA?si=hQkG8pktIPH8Yvib

https://youtu.be/DQnkneGDM6Y?si=4KbCqdMV8SE72t5u

https://youtu.be/R4544ZUr_gA?si=mwiwRPPd1WWJi7H2

Для багатьох буде залишатися питання, а що було б, як би Фос не почала на свою дупу шукати пригод, а продовжила займатися бібліотекою, як їй казали, якщо не помиляюся=/ Тут наслідки її пригод, більш чим красномовні. Гарно і жахливо. Тут звісно спойлер

https://kept.com.ua/58Dg/1635523.jpg


Ps Буддизм схвалює, якщо не помиляюся, 108 це для них щось значить, символізує.